Гепатит ー запальне захворювання печінки, як правило, вірусного походження. Існує 5 основних типів ー A, B, C, D, E, найпоширеніші з них ー B і C.
Причини захворювання.
Інфікування гепатитами A і E відбувається через вживання в їжу заражених продуктів харчування або води. Інші типи потрапляють в організм людини через контакт з інфікованими рідинами, наприклад:
– переливання зараженої крові або її складових;
– медичні маніпуляції зараженими інструментами;
– споживання наркотиків ін’єкційно;
– незахищені статеві контакти.
Для діагностики гепатитів використовують різні маркери інфекції, зокрема:
– вірусні антигени;
– антитіла до антигенів різних класів;
– визначення РНК і ДНК вірусів за допомогою полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР).
Усі ці маркери не є взаємозамінними, а слугують доповненням одне до одного. Діагностику гепатиту варто проводити поетапно, за чітким алгоритмом, який допоможе мінімізувати ризик помилок.
Діагностика гепатиту В
1. Скринінг. Його проводять для того, аби виявити безсимптомних хворих, оскільки у більшості пацієнтів хронічний гепатит протікає без проявів аж до розвитку цирозу печінки. Виявлення хвороби на пізній стадії значно знижує ефективність лікування або й взагалі унеможливлює її. Найчастіше скринінг використовують для обстеження тих, хто контактував із хворим, встановлення джерела інфекції або ж проведення вакцинації.
2. Підтвердження діагнозу. Гострий вірусний гепатит визначається за такими маркерами: вірус гепатиту В (HBV), HBsAg (австралійський антиген), вірус гепатиту В (HBV), антитіла IgM до HbcorAg. Для підтвердження діагнозу потрібне виявлення двох зазначених маркерів одночасно. Маркери хронічного вірусного гепатиту В: вірус гепатиту В (HBV), HBsAg (австралійський антиген), вірус гепатиту В (HBV), антитіла сумарні до HbcorAg. Для підтвердження діагнозу потрібне виявлення двох маркерів одночасно. Якщо діагноз підтверджено, проводиться скринінг на гепатит D. У разі виявлення маркерів гепатиту В або С обов’язково проводиться тест на ВІЛ.
3. Фіналізація діагнозу. Призначаються такі обстеження: аналізи на HBeAg; антитіла до HBeAg; ДНК HBV (кількісний варіант); генотип вірусу; біопсія печінки або неінвазивний тест на заміну.
4. Моніторинг ефективності противірусної терапії. Для контролю ефективності лікування гепатиту В використовують кількісні визначення ДНК вірусу гепатиту В, HBeAg, анти-HBe, HBsAg ー кількісний варіант, HBsAg ー якісний варіант і анти-HBs (в порядку зменшення частоти використання). Кратність і порядок дослідження маркерів залежать від виду терапії.
Діагностика гепатиту С
Призначення відповідного сучасного лікування дає змогу ефективно вилікувати пацієнта у 95-99% випадків.
1. Скринінг. Для скринінгу гепатиту С використовують тест на виявлення антитіл сумарних (HCV, антитіла сумарні), що одночасно визначає IgG та IgM. Для тесту характерна висока чутливість і низька специфічність, він не є достатнім для встановлення діагнозу.
2. Діагностика. Якщо результат позитивний, потрібно підтвердити наявність антитіл класу IgG до cor антигену вірусу і неструктурних білків (NS3, NS4, NS5) та антитіл класу IgM до HCV. Такі лабораторні тести дають змогу виявити гепатит у гострій, хронічній стадіях, перенесений у минулому гепатит.
3. Фіналізація діагнозу. Після підтвердження діагнозу потрібно оцінити кількісний вміст РНК вірусу у крові, аби призначити належне лікування. Це дасть змогу визначити рівень вірусного навантаження, оцінити динаміку вмісту РНК ВГС, контролювати і прогнозувати ефективність терапії.
Своєчасне виявлення та лікування хвороби ー гарантія здорового життя.